«Як умру, то поховайте мене на могилі…»: 165-ті роковини перепоховання Кобзаря

Сьогодні, 22 травня, минає 165 років від дня перепоховання Тараса Шевченка — Великого Кобзаря, пророка української нації, чиє слово й сьогодні звучить правдиво й незламно.

З цієї нагоди біля пам’ятника поету в місті Ланівці зібралися представники міської влади, громадськість, аби вшанувати пам’ять Тараса Григоровича Шевченка — генія українського народу, чиє життя і творчість стали символом боротьби за правду та національну гідність.

10 березня 1861 року Шевченко помер у Санкт-Петербурзі, де його спочатку поховали на Смоленському кладовищі. Та друзі поета й численні шанувальники знали про його найзаповітніше бажання — бути похованим на рідній українській землі. Саме про це він писав у своєму «Заповіті», створеному ще у 1845 році: «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…».

22 травня 1861 року прах Тараса Шевченка перепоховали на Чернечій горі поблизу Канева — місці, яке стало символом національної пам’яті, боротьби за Україну.

Минуло півтора століття, але слово Кобзаря не втрачає своєї сили. Воно надихає, об’єднує й нагадує кожному й кожній з нас: Україна починається з пам’яті, гідності та любові до рідної землі.