Комунальний заклад «Меморіальний комплекс-музей «Молотківська трагедія»


п/п
Назва закладу Керівник закладу  Адреса, телефон, e-mail
1. Комунальний заклад «Меморіальний комплекс-музей «Молотківська трагедія» Борух Оксана Григорівна Україна, Тернопільська область,  с. Молотків, вул. Центральна, 44

Село Молотків, яке розташоване на території Кременецького району Тернопільської області, відоме не лише на теренах своєї громади, а й далеко за її межами. А відоме воно, на жаль, трагічними подіями, що відбулися у селі 29 квітня 1943 року.

Під час Другої світової війни, 7 липня 1941 року, Молотків окупували фашисти. Молодь забирали на каторжні роботи в Німеччину, вивезли 47 людей. Багато з них так і не повернулися до рідного дому.

На окупованій німцями території Молоткова проти окупаційного режиму піднялися сільські волелюбці. Вони почали створювати підпільні загони, які перейшли в Українську повстанську армію (причетними були близько 50-ти жителів села). На території сільського кладовища знаходиться братська могила загиблих 22-х воїнів УПА. За причетність до цих дій 7 жителів с. Молотків було позбавлено волі, а 8 – виселено до спецпоселення.

О 7-й годині ранку 29 квітня 1943 року сталася страшна трагедія. Німецькі фашисти на 12-ти машинах, броньовику і танкетці вдерлися в с. Молотків. Частина з них (150 чоловік) залягла в яру біля дороги, яка веде на с. Білозірку. Інші фашисти підходили з другого боку села через греблю. Багато їх розташувалося біля сіл Мар’янівка і Лисогірка Хмельницької області. Таким чином село було оточене з усіх сторін. Карателі вдерлися в село і почали криваву розправу над мирними жителями Молоткова. Всі будинки на їхньому шляху були спалені. В сільській кузні спалили живцем 16-ть чоловік. Того дня фашисти замордували 617-ть невинних людей, з них – 92 дитини.

Є декілька версій того, що спричинило таку криваву розправу над мешканцями Молоткова. Розповідали, що неподалік села знайшли убитим німецького солдата, за що і поквиталися з селом. Однак існують і інші припущення, про які тепер говорять вголос.

Напередодні того як Молотків було спалено, хтось розправився із сім’єю польського осадника Галерія Брандта. Він був мирним чоловік, ні з ким не ворогував, одружився з українською дівчиною з села Осники, донькою заможного селянина Мацюка. Під час німецької окупації став перекладачем в лановецького ландвірта Ріхтера. Люди пам’ятають цього ландвірта, бо не одного відлупцював палицею за невиконані хлібопоставки. Повстанці його не чіпали, бо не хотіли кривавої помсти. Знаючи це, німець з перекладачем Брандтом їздили по селах та хуторах, де було повно повстанців. Удень Галерій був поряд із Ріхтером, а на ніч приїжджав додому в Осники. Одного вечора він приїхав, випряг коней, повів до стайні, а вони почали опиратись, не заходити. Брандт зайшов до стайні і побачив вбитого тестя в жолобі. Тоді кинувся до хати, а там мертві дружина, теща і двоє діточок. Біля них лежали документи на ім’я Степана Никончука, уродженця села Молотків, воїна УПА. Згарячу, з розпачу, не подумавши, запряг коней та поїхав до Лановець в жандармерію, де поскаржився на Никончука за вбивство сім’ї.

Операцію помсти молотківським повстанцям готували більше місяця. І ось 29 квітня 1943 року 3-тя рота 35-го поліцейського полку під командуванням гауптштурмфюрера Ферстера на 12-ох автомобілях прибула з Білокриниці на розправу з Молотковом. Були чутки, що Брандт привів карателів розправитись з сім’ями повстанців. Саме в цей день у селі квартирувало два рої з сотні Гонти, які й дали бій німцям. Але фашистські вбивці не зупинилися на цьому, вони вирішили стерти село Молотків з лиця землі. Скільки було вбито німців невідомо. Усі 22-є повстанці на чолі з Степаном Никончуком поклали голови, поповнивши ряди загиблих 617-ти мирних жителів. Ніхто не вірив, що Степан Никончук вбивав сім’ю Брандта і загубив там документи, бо всі знали, що повстанці не мали жодних документів, а лише псевдоніми. Отже, більшовицька провокація спрацювала бездоганно. І як результат – спалене село Молотків.

5 березня 1944 року с. Молотків було визволено від окупаційного фашистського режиму, а 17 березня 146 чоловіків, які могли тримати зброю пішли на фронт. Не повернулось додому близько 72-ох. Ті, кому пощастило вижити, залишилися у рідному селі, відбудували спалені домівки, посадили нові сади.

Молотківчани ревно бережуть пам’ять про своїх вбитих односельчан. У 1967 році в селі закладено скверик і встановлено обеліск жертвам фашистської екзекуції. 8-го травня 1985 року відкрито меморіальний комплекс – музей «Молотківська трагедія» на згадку про мешканців, які загинули. У день відкриття меморіального комплексу також була закладена алея з 617-ти молодих берізок в пам’ять про кожну безвинно загублену душу жителя Молоткова. Щороку, 29 квітня, у Молоткові оголошується день жалоби, відбувається поминальна панахида за убитими та замордованими мирними жителями села, покладання квітів до пам’ятних знаків меморіального комплексу.

В 2006 році меморіальний комплекс-музей «Молотківська трагедія» передано у спільну власність територіальної громади Лановецького району. Зараз музей має назву «Комунальний заклад «Меморіальний комплекс-музей «Молотківська трагедія» Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області.