| № п/п |
Назва закладу | Керівник закладу | Адреса, телефон, e-mail |
| 1. | Комунальний заклад «Меморіальний комплекс-музей «Молотківська трагедія» | Борух Оксана Григорівна | Україна, Тернопільська область, с. Молотків, вул. Центральна, 44 |
Село Молотків, яке розташоване на території Кременецького району Тернопільської області, відоме не лише на теренах своєї громади, а й далеко за її межами. А відоме воно, на жаль, трагічними подіями, що відбулися у селі 29 квітня 1943 року.
Під час Другої світової війни, 7 липня 1941 року, Молотків окупували фашисти. Молодь забирали на каторжні роботи в Німеччину, вивезли 47 людей. Багато з них так і не повернулися до рідного дому.
На окупованій німцями території Молоткова проти окупаційного режиму піднялися сільські волелюбці. Вони почали створювати підпільні загони, які перейшли в Українську повстанську армію (причетними були близько 50-ти жителів села). На території сільського кладовища знаходиться братська могила загиблих 22-х воїнів УПА. За причетність до цих дій 7 жителів с. Молотків було позбавлено волі, а 8 – виселено до спецпоселення.
О 7-й годині ранку 29 квітня 1943 року сталася страшна трагедія. Німецькі фашисти на 12-ти машинах, броньовику і танкетці вдерлися в с. Молотків. Частина з них (150 чоловік) залягла в яру біля дороги, яка веде на с. Білозірку. Інші фашисти підходили з другого боку села через греблю. Багато їх розташувалося біля сіл Мар’янівка і Лисогірка Хмельницької області. Таким чином село було оточене з усіх сторін. Карателі вдерлися в село і почали криваву розправу над мирними жителями Молоткова. Всі будинки на їхньому шляху були спалені. В сільській кузні спалили живцем 16-ть чоловік. Того дня фашисти замордували 617-ть невинних людей, з них – 92 дитини.
Є декілька версій того, що спричинило таку криваву розправу над мешканцями Молоткова. Розповідали, що неподалік села знайшли убитим німецького солдата, за що і поквиталися з селом. Однак існують і інші припущення, про які тепер говорять вголос.
Напередодні того як Молотків було спалено, хтось розправився із сім’єю польського осадника Галерія Брандта. Він був мирним чоловіком, ні з ким не ворогував, одружився з українською дівчиною з села Осники, донькою заможного селянина Мацюка. Під час німецької окупації став перекладачем в лановецького ландвірта Ріхтера. Люди пам’ятають цього ландвірта, бо не одного відлупцював палицею за невиконані хлібопоставки. Повстанці його не чіпали, бо не хотіли кривавої помсти. Знаючи це, німець з перекладачем Брандтом їздили по селах та хуторах, де було повно повстанців. Удень Галерій був поряд із Ріхтером, а на ніч приїжджав додому в Осники. Одного вечора він приїхав, випряг коней, повів до стайні, а вони почали опиратись, не заходити. Брандт зайшов до стайні і побачив вбитого тестя в жолобі. Тоді кинувся до хати, а там мертві дружина, теща і двоє діточок. Біля них лежали документи на ім’я Степана Никончука, уродженця села Молотків, воїна УПА. Згарячу, з розпачу, не подумавши, запряг коней та поїхав до Лановець в жандармерію, де поскаржився на Никончука за вбивство сім’ї.
Операцію помсти молотківським повстанцям готували більше місяця. І ось 29 квітня 1943 року 3-тя рота 35-го поліцейського полку під командуванням гауптштурмфюрера Ферстера на 12-ох автомобілях прибула з Білокриниці на розправу з Молотковом. Були чутки, що Брандт привів карателів розправитись з сім’ями повстанців. Саме в цей день у селі квартирувало два рої з сотні Гонти, які й дали бій німцям. Але фашистські вбивці не зупинилися на цьому, вони вирішили стерти село Молотків з лиця землі. Скільки було вбито німців невідомо. Усі 22-є повстанці на чолі з Степаном Никончуком поклали голови, поповнивши ряди загиблих 617-ти мирних жителів. Ніхто не вірив, що Степан Никончук вбивав сім’ю Брандта і загубив там документи, бо всі знали, що повстанці не мали жодних документів, а лише псевдоніми. Отже, більшовицька провокація спрацювала бездоганно. І як результат – спалене село Молотків.
5 березня 1944 року с. Молотків було визволено від окупаційного фашистського режиму, а 17 березня 146 чоловіків, які могли тримати зброю пішли на фронт. Не повернулось додому близько 72-ох. Ті, кому пощастило вижити, залишилися у рідному селі, відбудували спалені домівки, посадили нові сади.
Молотківчани ревно бережуть пам’ять про своїх вбитих односельчан. У 1967 році в селі закладено скверик і встановлено обеліск жертвам фашистської екзекуції. 8-го травня 1985 року відкрито меморіальний комплекс – музей «Молотківська трагедія» на згадку про мешканців, які загинули. У день відкриття меморіального комплексу також була закладена алея з 617-ти молодих берізок в пам’ять про кожну безвинно загублену душу жителя Молоткова. Щороку, 29 квітня, у Молоткові оголошується день жалоби, відбувається поминальна панахида за убитими та замордованими мирними жителями села, покладання квітів до пам’ятних знаків меморіального комплексу.
В 2006 році меморіальний комплекс-музей «Молотківська трагедія» передано у спільну власність територіальної громади Лановецького району. Зараз музей має назву «Комунальний заклад «Меморіальний комплекс-музей «Молотківська трагедія» Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області.
