ГУ ДПС України у Тернопільській області інформує!

До якого бюджету сплачувати ПДФО, утриманий із заробітної плати найманих працівників, при зміні не уповноваженим відокремленим підрозділом юрособи протягом бюджетного року місцезнаходження, пов’язаного із зміною адміністративного району?

Відповідно до п. 66.3 ст. 66 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) при проведенні державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків (далі – адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків.

Порядок переведення платника податків на обслуговування з одного контролюючого органу до іншого (взяття на облік/зняття з обліку) регламентується нормами розд. Х Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 із змінами та доповненнями (далі – Порядок № 1588).

Згідно з розд. Х Порядку № 1588 взяття на облік платників податків в контролюючому органі за новим місцезнаходженням (основне місце обліку) здійснюється протягом місяця після отримання відомостей про зміну місцезнаходження для платників податків, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР), або заяви за формою № 1-ОПП (для юридичних осіб та відокремлених підрозділів) для платників податків, яким законом установлені особливості їх державної реєстрації та відомості щодо яких не містяться в ЄДР.

Якщо до дати спливу одного місяця після отримання документів про зміну місцезнаходження платника податків контролюючий орган за новим місцезнаходженням не здійснив взяття такого платника на облік (основне місце обліку), то взяття на облік за новим місцезнаходженням здійснюється автоматично у день спливу такого строку.

Відповідно до частини восьмої ст. 45 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI (далі – БКУ) у разі зміни місцезнаходження суб’єкта господарювання та його реєстрації як платника податків за новим місцезнаходженням сплата визначених податковим законодавством загальнодержавних податків і зборів, які розподіляються між державним та місцевими бюджетами, здійснюється за місцем попередньої реєстрації платника податків до закінчення поточного бюджетного періоду.

Пунктом 10.2 розд. Х Порядку № 1588, зокрема, передбачено, що у разі зміни місцезнаходження суб’єкта господарювання та його реєстрації як платника податків за новим місцезнаходженням сплата визначених податковим законодавством загальнодержавних податків і зборів, які розподіляються між державним та місцевими бюджетами, та місцевих податків і зборів здійснюється за місцем попередньої реєстрації платника податків до закінчення поточного бюджетного періоду.

Якщо внаслідок зміни місцезнаходження юридичної особи змінюється територія територіальної громади, такий платник податків обліковується:

із визначенням кодів територій територіальної громади згідно з Кодифікатором адміністративно – територіальних одиниць та територій територіальних громад за попереднім та новим місцезнаходженням платника податків;

до закінчення бюджетного періоду з ознакою щодо сплати за попереднім місцезнаходженням податків і зборів, які розподіляються між державним та місцевими бюджетами, та місцевих податків і зборів.

Така ознака не встановлюється стосовно, зокрема, відокремлених підрозділів юридичних осіб (резидентів та нерезидентів).

Платниками податків, на яких не розповсюджуються норми ст. 45 БКУ та п. 10.2 розд. VІІ Порядку № 1588, зокрема, є: юридичні особи, які не є суб’єктами господарювання відповідно до норм Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV; відокремлені підрозділи юридичної особи.

Для зазначених платників сплата податків та подання звітності здійснюється за новим місцезнаходженням з дати взяття на облік в контролюючому органі за новим місцезнаходженням.

Згідно з п.п. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 ПКУ юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, а у випадках, передбачених ПКУ, – за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості).

Водночас відповідно до п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов’язані подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок), до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий Розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.

Якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, Розрахунок за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за основним місцем обліку.

Враховуючи викладене, у разі зміни не уповноваженим відокремленим підрозділом юридичної особи протягом бюджетного року місцезнаходження, пов’язаного зі зміною адміністративного району, сплата податку на доходи фізичних осіб, утриманого із заробітної плати найманих працівників такого підрозділу, здійснюється з дати взяття на облік у контролюючому органі за новим місцезнаходженням, до бюджету за новим місцезнаходженням.

Збір за місця для паркування транспортних засобів поповнив місцеві бюджети Тернопільщини майже на 3,4 млн гривень

Упродовж січня-вересня цього року до місцевих бюджетів Тернопільської області від платників надійшло 3 млн 366,9 тис. грн збору за місця для паркування транспортних засобів. Це на 330,5 тис. грн більше порівняно з відповідним періодом 2022 року.

Зокрема, фізичні особи – платники податків сплатили за 9 місяців року 1,5 млн грн збору за місця для паркування, а юридичні особи – 1,9 млн гривень.

Нагадуємо, що платник збору за місця для паркування транспортних засобів, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на земельній ділянці не за місцем реєстрації такого платника збору, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як платника збору у контролюючому органі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Погашення податкового боргу відбулося внаслідок подання уточнюючої декларації: чи нараховуються штрафні санкції та пеня за порушення строків сплати 

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ. Така сума грошового зобов’язання та/або пені вважається узгодженою.

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п 285.1 ст. 285 ПК).

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій (п. 286.2 ст. 286 ПКУ).

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації, не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п. 286.3 ст. 286 ПКУ).

Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ст. 287 ПКУ).

Згідно з п. 50.1 ст. 50 ПКУ, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених п. 50.2 ст. 50 ПКУ:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі 3 відс. від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі 5 відс. від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Якщо після подання декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у п. 50.1 ст. 50 ПКУ, не застосовуються.

При самостійному донарахуванні платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, передбачених ст. 50 ПКУ, суми податкових зобов’язань та/або іншого зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, штрафи, передбачені главою 11 ПКУ, не застосовуються (абзац третій п. 120.2 ст. 120 ПКУ).

Підпунктом 69.38 п. 69 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ визначено, що тимчасово, на період з 01 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у разі самостійного виправлення платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, визначених ст. 50 ПКУ, помилок, що призвели до заниження податкового зобов’язання, такий платник звільняється від нарахування та сплати штрафних санкцій, передбачених п. 50.1 ст. 50 ПКУ, та пені.

Слід зазначити, що п. 50.1 ст. 50 ПКУ не передбачено сплата штрафних санкцій у разі зменшення раніше нарахованих податкових зобов’язань внаслідок виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних (податкових) періодах.

Відповідно до п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПКУ нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов’язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до ст. 50 ПКУ, – після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання.

Відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов’язання визначено ст. 124 ПКУ.

Згідно з п. 124.1 ст. 124 ПКУ, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання (крім грошового зобов’язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 5 відс. погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 10 відс. погашеної суми податкового боргу.

Підпунктами 14.1.175, 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному ПКУ.

Погашення податкового боргу – це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів (абзац перший п. 87.1 ст. 87 ПКУ).

Нормами пп. 35.1 та 35.2 ст. 35 ПКУ визначено, що сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених ПКУ або законами з питань митної справи.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі (у тому числі з використанням електронних грошей), крім випадків, передбачених ПКУ або законами з питань митної справи. Для цілей ПКУ обов’язок платника податку щодо сплати податків та зборів на єдиний рахунок, визначений ст. 35 прим. 1 ПКУ, вважається виконаним з моменту, коли ініціювання переказу є завершеним для такого платника податків згідно із Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги».

Отже, подання у встановленому порядку уточнюючої податкової декларації з плати за землю є правом платника податків, визначене нормами ПКУ, на усунення самостійно виявлених помилок, і не являється сплатою або погашенням податкового боргу, тому штрафні санкції, передбачені п. 124.1 ст. 124 ПКУ та пеня за порушення строків сплати податкового зобов’язання до платника податків не застосовується у разі зменшення раніше нарахованих податкових зобов’язань внаслідок виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних (податкових) періодах за цей період.

Чи має право ФОП, яка після автоматичного переведення з особливостей оподаткування на ЄП третьої групи з 01.10.2023 відмовилася від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з перевищенням обсягу доходу обрати в 2024 році спрощену систему оподаткування?

Відповідно до п.п. 9 прим. 1.4.1 п.п. 9 прим. 1.4 п. 9 прим. 1 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платники податків, які станом на 31 липня 2023 року використовували особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, та не відмовилися від їх використання самостійно, і до переходу на такі особливості були платниками єдиного податку, з 01 серпня 2023 року автоматично вважаються платниками єдиного податку тієї групи єдиного податку, на якій вони перебували до моменту переходу на застосування особливостей третьої групи, встановлених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.

Підпунктом 9 прим. 1.4.3 п.п. 9 прим. 1.4 п. 9 прим. 1 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений п. 291.4 ст. 291 ПКУ, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.

Платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи – підприємці), які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у п. 291.4 ст. 291 ПКУ, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у розмірі 15 відс., а також зобов’язані у порядку, встановленому главою 1 розд. ХIV ПКУ, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених ПКУ (абзац перший п.п. 3 п. 293.8 ст. 293 ПКУ).

Положеннями п. 291.4 ст. 291 ПКУ, зокрема, встановлено граничні обсяги доходу дозволені протягом календарного року для платників єдиного податку відповідної групи:

для першої групи – 167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року;

для другої групи – 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року;

для третьої групи – 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Згідно з абзацами першим – третім п.п. 298.1.4 п. 298.1 ст. 298 ПКУ суб’єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм ПКУ, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування (далі – Заява) до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Такий суб’єкт господарювання може здійснити перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року.

Перехід на спрощену систему оподаткування суб’єкта господарювання, зазначеного в абзаці першому п.п. 298.1.4 п. 298.1 ст. 298 ПКУ, може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб’єктом господарювання дотримано вимоги, встановлені в п. 291.4 ст. 291 ПКУ.

До поданої заяви додається розрахунок доходу за попередній календарний рік, який визначається з дотриманням вимог, встановлених главою 1 розд. ХІV «Спеціальні податкові режими» ПКУ.

Форма Заяви затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.07.2019 № 308.

Отже, фізична особа – підприємець, яка після автоматичного переведення 01.08.2023 з особливостей оподаткування на єдиний податок третьої групи з 01.10.2023 відмовилася від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з перевищенням обсягу доходу, розрахованого пропорційно до кількості календарних місяців 2023 року, протягом яких не застосовувалися особливості оподаткування, може обрати в 2024 році (в тому числі з 01.01.2024) спрощену систему оподаткування за умови дотримання вимог, визначених п. 291.4 ст. 291 ПКУ, у тому числі і щодо обсягу доходу, який залежить від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01.01.2024.

Сектор інформаційної взаємодії

Головного управління ДПС у Тернопільській області

Вам також може сподобатися...