На пам’ять майбутнім поколінням про теперішні події – історія вчора, сьогодні, завтра

Сьогодні ми зібралися вшанувати пам’ять 41 воїна Української Народної Республіки, розстріляних більшовиками у травні 1919 року на околиці нашого міста. Роками ланівчани схиляли голови на могилі в знак особливої шани та пам’яті, а тепер – ця історична подія набула нових обрисів, адже спільними зусиллями вдалося провести дослідження, в ході яких був підтверджений факт поховання петлюрівців.

Чин перепоховання воїнів став знаковою подією для всієї Тернопільської області, тож і зібралися керівники обласного, районного та місцевого рівнів. Зокрема, голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна, заступник голови Тернопільської обласної ради Любомир Крупа, депутат Тернопільської обласної ради Осип Гасюк, Лановецький міський голова Роман Казновецький, голова Лановецької райдержадміністрації Юліан Сірант, голова Лановецької районної ради Руслана Кушнір. Також приємно зазначити, що серед присутніх були заступник директора Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак, начальник правління Українського інституту національної пам’яті Павло Подобида, секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета, представники сусідніх громад, військовослужбовці та уся Лановеччина.

Поминальне Богослужіння та похоронну церемонію очолили Архієпископ Тернопільський та Кременецький УПЦ КП Нестор та Архієпископ Тернопільський і Бучацький УАПЦ Тихон, благочинний Лановецького благочиння о. Ігор Шаринський та священнослужителі нашого району, які провели в останню дорогу воїнів УНР.

Історію змінити не можливо, але пам’ятати її повинен кожен з нас.

Історична довідка.

В ході Української революції, 100 річчя якої відзначають в Україні сьогодні, був створений представницький орган українського народу – Українська Центральна Рада і проголошена Українська Народна Республіка у листопаді 1917 року. І вже в грудні 1917 р розпочалася перша українсько-більшовицька війна, бо владу в Росії захопила ленінська партія більшовиків, яка під червоним прапором продовжила імперську російську традицію знищення української державності. Берестейський договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною і присутність в Україні німецьких та австро-угорських військ ненадовго призупинив російсько-більшовицьку агресію.

Згодом на зміну УНР приходить Українська Держава – гетьманат Павла Скоропадського. Українські соціалісти з Центральної Ради підняли повстання проти гетьмана і в грудні 1918 року у Києві відновлено владу УНР у вигляді Директорії. Відразу ж російські більшовики розпочинають другу війну проти УНР .

Незважаючи на успіхи української армії Директорії в ході повстання проти гетьмана, ситуація вже на січень 1919 року виглядала в багатьох моментах катастрофічною для відновленої держави. Проти УНР воювали на сході більшовики, на півдні війська Антанти і білогвардійці, на південному заході вичікувала Румунія, окупувавши Бесарабію і Північну Буковину, а на заході Українська Галицька Армія воювала з Польщею, сподіваючись на підтримку УНР, армія котрої і сама стікала кров’ю в протистоянні з численними загарбниками. І якщо територію Лівобережжя та Правобережжя Директорія втратила досить швидко, то Південна Волинь на довгий період часу стала саме тим куточком держави, яка була глибоким запіллям та базою для продовження боротьби з ворогом.

У травні 1919 року українська армія вела тяжкі бої проти Червоної армії та польських військ. Під владою Директорії залишилася територія Кремянеччини площею декілька десятків квадратних кілометрів. Тил практично втрачено. Всі ешелони з боєприпасами та амуніцією зосереджені на станціях Броди, Радивилів та Дубно. Штаб армії, уряд та всі центральні установи УНР перебували в Тернополі. Рештки Дієвої армії УНТ відступали до м. Кременець. У цей же район з Румунії перекидалися Запорізька група колишнього Південного фронту. Тут було повністю змінено структуру Дієвої армії УНР. Між Кременцем та Шумськом розташовуються підрозділи Січових Стрільців.

У критичній для держави ситуації Василь Тютюнник розробив план прориву військ УНР з Кремянеччини у напрямку Проскурова (Проскурівська операція) і для безпосереднього командування виїхав до Кременця.

Запорізький корпус через Вишнівець завдав удару на Катеринбург і, підтриманий з лівого флангу січовиками, розпочав наступ на Старокостянтинів та Проскурів. УНР отримала шанс на боротьбу.

Пам’ять про тяжкі бої армії УНР травня 1919 року залишилася і на Лановеччині.

«Петлюрівська могила» – народна назва поховання воїнів УНР, котрих розстріляли більшовики у травні 1919 (ймовірно між святом Юрія 5 травня і Трійцею, котра в 1919 припала на 26-28 травня) на околиці містечка Ланівці, що входило до Кремянецького повіту Волинської губернії. Це наймасовіше поховання цього періоду на території району, бо одиничні поховання воїнів УНР є на цвинтарях у сс. Волиця та Вербівець і у полі біля села Бережанка. Ці могили свідчать про досить жорстокі бої на Лановеччині, і вони закарбувалися у народній пам’яті, хоча наукових досліджень на цю тему не проводилось.

Із розповідей старожилів відомо, що полонених більшовиками у травні 1919 року воїнів армії УНР було зо три сотні. Більшу частину погнали на Ямпіль-Святець і розстріляли в полі біля с. Дідьківці.

Ось записані краєзнавцями свідчення очевидців цих подій:

А.Х.Ольгасюк, 1909 р.н., ланівчанин.

«Було це на початку літа. Пам’ятаю прийшов до стодоли Романа Гуменюка і побачив вбитих у військовій формі, які лежали на землі, а якийсь червоноармієць дуже плакав, впізнавши серед побитих свого брата.»

І.К. Басюк 1909 р.н., мешканець м.Ланівці.

«Десь в кінці травня 1919 року в Ланівцях і навколишніх селах з’явилася Червона Армія. Одного дня до нас на вигін прибуло багато військових. Від старших почув, що взято в полон кількасот петлюрівців, котрих загнали в клуню Романа Гуменюка. Вранці ми з мамою пішли подивитися на побитих полонених, трупи яких лежали на ріллі. Люди між собою шепталися, що ніби розстріляли 45 вояків.»

В.У. Стецюк, 1915 р.н., мешканець м. Ланівці.

«Казали, що двоє офіцерів утекли. Мама розказувала, що на ранок бачила, як біг якийсь чоловік у військовому, а за ним гнався червоноармієць. Втікач спритно заліз на грушу. Мама дала йому поїсти і він розповів, що офіцери, котрих взяли в полон в більшості родом з Ченігівщини, Київщини і Житомирщин. Запам’ятав я розповідь мами, як один з червоноармійців впізнав серед убитих свого рідного брата, бо коли їх розстрілювали надворі було ще темно.»

За розповідями старожилів виходить, що полонених загнали в клуню Романа Гуменюка (пізніше садиба М.К. Крейди). Розстріл відбувся напевно надранок. Люди чітко пам’ятатають, що вранці у суботу містечкових євреїв (святково одягнених) більшовики змусили викопати яму і знести у неї тіла розстріляних. Таким чином поглумившись і над євреями. Також багато ланівчан пригадує червоноармійця, котрий дуже плакав над одним із убитих, бо впізнав рідного брата.

Можливо це народна легенда, але вона дуже живуча серед місцевих старожилів, котрі стверджують, що втекло таки двоє: один воїн вибрався через солом’яну стріху у клуні, а інший зміг втекти попросившись помолитися Богу перед розстрілом, відійшов вбік і кинувся в зарослі очерету. Розповідають навіть, що один із врятованих по війні опинився в Канаді і там одружився з дівчиною, котра була родом з Ланівців, а інший проживав у селі Краснолука на Лановеччині. Світ таки тісний для українців.

Невідомо хто і чому започаткував вшанування пам’яті воїнів УНР у Ланівцях на другий день Зелених свят, але вже в часи польської окупації панахиди відбувалися щороку і саме на другий день Трійці. Це чітко звучить у спогадах ланівчанина Тимоша Мельника, що по війні оселився у Канаді… « До 1938 року на «петлюрівській могилі» в Ланівцях на другий день Зелених свят кожного року відпралялася панахида. Відправляли її священики о. Микола Малюжинський та о. Віктор Романовський. Та перед війною поляки заборонили відправу. Про те, як ланівчани обійшли заборону і вшанували своїх Героїв згадує Тиміш Мельник: «День Зелених свят 1938 року. Я збирався йти до церкви. Моя мачуха мені каже, що ми всі підемо до церкви, а ти залишишся вдома, бо я вже вбрався у вишиту сорочку та ще й вчепив жовто-блакитку гарасівку, щоб полохати ляхів та їхніх лаполизів. Аж ось ввечері до мене прийшов мій друг Михайло Демчук, ми згадали за самотню могилу. Тому ми зробили з колючого дроту тризуба і прибили його на порослій травою могилі зверху на хресті. Щоб був спокій у хаті я залишився вдома і почав переглядати якусь книжку. Та мимоволі глянувши на дорогу, що йшла на сіножаті, я зауважив чотирьох дівчат, що несли на простирадлі вінок. В розмові з ними я довідався, що вони з Янківець. Коли ми наблизились до могили, я помітив, що хтось вже там був, бо могила була приведена до порядку та ще й були посаджені квіти. Дівчата на хрест повісили вінок, сплетений із соснових гілок, з двома чорними стрічками на яких було написано «Борцям за волю» та «Слава Україні». Дівчата пішли до церкви, а я додому. На другий день до мене прийшов поліціянт Піндзінський і забрав до поліції. Комендант поліції допитувався, що то були за дівчата і звідки.»

Під час німецької окупації на могилі воїнів УНР також відбувалися панахиди. Із встановлення радянської влади згадувати петлюрівців і вшановувати їхню пам’ять знову було під забороною.

І лише у 1990 році з ініціативи громадськості та Лановецьких осередків Української Гельсінської Спілки та Народного Руху відправи на похованні воїнів відновлено і тривають вони до сьогодні.

В 1991 році поховання воїнів УНР було відновлене силами громадськості з встановленням дубового хреста. Хочемо згадати ланівчан, багатьох із них уже немає з нами, котрі взяли активну участь у відновленні поховання: Олексій Лисюк, Филимон Мельник, Григорій Фурманюк, родина Волошиних, родина Басюків, Артур та Ігор Шпільмани, Василь Неручок, Микола Лихач, Михайло Басок,Анатолій Шумило, Віктор Паліїв, Василь Романюк, Іван Бондарук, Сергій Великий та Юрій Коваль ( був наймолодшим членом УГС в Тернопільській області, загинув в АТО), Олександр Антощук, Олексій Лахманюк, Василь Муляр. Дуже багато квітів висадили на могилі Мотря Іванчук та Тетяна Гнатюк. На перший день Зелених Свят 1991 року Володимир Волошин запросив із Тернополя хор і священика УАПЦ о. Валерія. Разом з о. Григорієм Хом’яком і хором лановецької Святопокровської церкви вони відслужили панахиду по убієнних українських вояках.

Могила невідомих воїнів УНР у нашому місті є наочним прикладом боротьби кращих синів України проти московської навали у 1919 році під час другої війни Радянської Росії проти УНР. Ця могила підтверджує, що незалежність України завойована кров’ю її найкращих синів, що соборність України це не просто слова, а соборність це свята кров наддніпрянців пролита на Галичині і Волині та західних українців, пролита на широких просторах Великої України. Пам’ятаймо сорок одного безстрашного, які лягли від більшовицької кулі на своїй землі, рятуючи її від поневолення як і воїни АТО тепер захищаючи Україну від того самого ворога – московської імперії.

Вам також може сподобатися...