“Діамантовий” ювілей Ніколюків

У родини Ніколюків, що живуть на вулиці Травневій (так званий чорнобильський масив) у Ланівцях, травень багатий на свята, коли збираються разом різні покоління. На початку цьогорічного квітучого місяця шановні Лідія Василівна та Микола Лікандрович зустріли «діамантовий» ювілей свого подружнього життя – у травні 1957 року вони поєднали свої долі.

А було це так: Хлопець із Хмельниччини служив в армії разом із ланівчанином. Подружилися. А що під час служби мріяли солдатики і про гарних дівчат, то отримав Микола адресу дівчини Ліди. Вона відізвалася на лист, переписувалися. Коли відслужив, то написав, що приїде в гості. І приїхав. Було це взимку, коли хурделило, замітало снігом, а того дня, коли поспішав побачити кохану, ще взялася ожеледиця. А йти довелося пішки, зі сторони Білозірки. Ноги ковзали по скрижанілій дорозі, вітер обпалював лице. Подорожні, що йшли разом, раз по раз падали – і поверталися назад. А Микола таки вибрався на той перемерзлий слизький горб, від якого вже до Лановець рукою подати…

А в травні стали на рушничок щастя. Разом ділили радощі і невдачі, трудилися – Лідія Василівна спочатку швеєю в побуткомбінаті, пізніше – на пташнику, а Микола Лікандрович – в міжколгоспбуді, де його знали як Миколу-коваля. Побудували хату, виховали двох хороших дочок, що стали учителями. Допомагали виховувати внуків – їх мають четверо, а тепер вже тішаться і двома онуками.

Того святкового дня, коли подружжя збиралося до церкви, їх прийшли привітати місцеві депутати, побажали «діамантовому» подружжю до сторіччя в парі йти. Потім їх поздоровив і поблагословив у храмі священник о.Іван, а хор заспівав «Многая літа». А за святковим столом найбажанішим стало вітання – дзвінок від внука Жені, який зараз оберігає спокій родини і всієї України в зоні АТО. За нього і за всіх захисників щодня моляться і дідусь з бабусею.